Є ідея, що люди не змінюються особистісно, але якісь певні зміни в нашій мотивації, поведінці відбуваються кожен день, тому що ми отримуємо різний досвід, особливо якщо стараємось отримувати досвід, відмінний від звичного. Зміни точно відбуваються. Вони є невідворотними, ми можемо змінюватись в різних темпах, хтось швидше, хтось повільніше, а внутрішні зміни впливають на зовнішні. Часто прийняти зміну нам набагато легше, ніж згенерувати її, створити.
Чому так важко змінюватись усвідомлено і в тому напрямку, якому б нам хотілось? Все дуже просто: зміни, особливо серйозні, масштабні, пов’язані з великою кількістю дискомфорту. Тож далі будемо розбирати питання, чому нам так важко щось змінити, від чого це залежить, коли зміни потрібні і як взагалі це працює.
Люди (не) змінюються?
Характер та темперамент — два аспекти особистості, які взаємодіють і формують поведінку та реакції, але відрізняються за своєю природою і походженням.
Темперамент є вродженим і біологічно обумовленим аспектом особистості. Він є стійким протягом життя і може зазнавати лише обмежених змін під впливом зростання та розвитку.
Характер формується в процесі життя і є результатом взаємодії темпераментальних рис з впливами середовища, виховання, досвіду та особистих виборів. Він може бути більш змінним і схильним до розвитку, оскільки він формується в процесі взаємодії з навколишнім світом. Характер є більш психологічним та соціокультурним конструктом, який формується протягом життя.
До чого ми? Коли ми говоримо про особистісні зміни, то маємо розуміти, що набуті характеристики, нам коригувати легше, ніж вроджені.
Катерина
Психологиня із 3-річним практичним досвідом, психотерапевтка у клієнт-центрованому напрямку; членкиня Національної психологічної асоціації
У нас є певний набір особливостей, темпераменту, рис характеру, але ми не можемо себе тотально змінити, і стати кимось зовсім іншим. Ми можемо розвиватись, змінювати свої установки, поведінку, бачення, але конкретно змінити особистість ми не можемо.
Інше питання, для чого взагалі змінювати свою особистість? Адже часто для того, щоб досягти бажаного результату, жити життя, яке нам хочеться, нам необов’язково ставати кимось іншим. Достатньо того, що ми можемо навчитись правильно використовувати ці свої особливості, адаптуватись до них і змінити свою поведінку відносно тієї чи іншої ситуації. Та всі ці зміни починатимуться з того, щоб тут і зараз прийняти себе такими, якими ми зараз є.
Як зрозуміти, чи потрібно змінювати життя?
Чи потрібні зміни? Потрібні, якщо ви їх хочете. А ви їх хочете?
На це питання відповідатиме кожен особисто і тут важливо відділити «своє» від суспільного, чужого, «правильного». Питання нижче допоможуть розібратись:
1
Що у моєму житті / у мені мене не влаштовує?
2
Що з цього я хочу змінити настільки, що готова/вий докладати зусилля, необхідні для змін?
3
Для чого я це хочу змінити?
4
Що гарного у моє життя принесе ця зміна? (Слухайте себе: якщо на цьому етапі ви відчуваєте позитивні емоції, радість від того, що зможете мати, досягнути, то це добрий знак)
5
Якби цю зміну було потрібно віднести до певної категорії, то це була б: «хочу», «було б гарно», «можна зробити», «правильно було б зробити», «треба». Про ваше бажання каже тільки частка «хочу».
Також один з індикаторів потреби змін — це те, що ви неодноразово повертаєтесь думками до втілення цієї зміни, часто мрієте про це. Тобто минає певний час, а бажання змінити це не притуплюється. Сама по собі думка / фантазія / сон не означає, що з цим щось потрібно робити. Але якщо це повертається, розгортається, міцнішає, не є імпульсивним рішенням, то це привід задуматись про втілення, навіть якщо це передбачатиме певний психологічний дискомфорт.
Життя невіддільне від дискомфорту. Ми відчуваємо його різною мірою щодня, і це нормально. Уникати дискомфорту — у багатьох випадках уникати життя. Тому і зміни часто теж бувають дискомфорті.
Мені подобається концепція, що ми можемо розділяти «дискомфорт від дії» і «дискомфорт від наслідків». Так, якщо ми страждаємо від соціальної тривожності, то як би ми не дивились на цю проблему, її рішення буде про дискомфорт. Якщо я обиратиму працювати над соціальною тривожністю, то мені доведеться знайомитись з людьми, говорити на мітингу, просити відкривати другу касу тощо. І це буде дискомфорто.
Але також я можу обирати не змінюватись, і тоді я й далі відчуватиму дискомфорт від того, що я не здатна/тен зав’язати розмову чи стосунки, телефонувати по роботі чи навіть просто для того, щоб замовити столик. І я щоразу обираю, із яким дискомфортом планую жити. Тільки «дискомфорт від дії» із часом зменшується, а «дискомфорт від наслідків» може накопичуватись.
Змінюватись дискомфортно, тому що:
— ми боїмось негативних наслідків своїх на змін на краще
— ми боїмось втратити (як нам здається) добрі стосунки з близькими людями
— ми боїмось, що не зможемо довести почате до кінця чи у нас просто не вийде
— ми боїмось, що нас будуть соромити, засуджувати чи принижувати за ці зміни
Багато з нас мають страх того, що якщо ми змінимо щось зараз, то втратимо те, що мали до цього. Але це не так. Наші знання, вміння, навички завжди залишаються з нами.
Декому важко наважитись навіть на ті зміни, що на перший погляд здаються незначними. Особливо тим, хто звик до стабільності та укладеного порядку життя. Але потреба в чомусь новому відчувається. Дозвольте собі звикнути до відчуття нового, впустити зміни. Скористайтесь таким алгоритмом:
1
Проаналізуйте те, що ви робите щодня, але це не приносить позитивних результатів або сприяє негативним. Такі дії можна прибрати, поступово скорочуючи їх кількість.
2
Проаналізуйте, що навпаки приносить вам гарні результати. Замініть те, що не приносить користі, на те, що її дає.
3
Щодня спробуйте впроваджувати щось нове, навіть якщо здається, що це дрібниці. Наприклад, замість кави зранку випити чаю, какао чи соку. Дістатись по своїх справах іншим маршрутом або видом транспорту. І так поступово нарощувати ці дрібні зміни, а відчувши готовність до більш серйозних, впроваджувати і їх. Це дозволить вам навчитись швидше адаптуватись та нарощувати толерантність до змін.
Період змін для багатьох є дуже фруструючим, тому хочу попередити: завжди є відкат. Я це називаю кризою адаптації. У всіх по-різному, але я дослідила, що третій та шостий тиждень завжди стається відкат.
Як це проявляється?
«Цукерковий період» — ми сповнені бажання, ідей, ентузіазму, енергії. Нам все подобається, ми собі подобаємось, легко робимо заплановане, маємо сили підтримувати цей ентузіазм.
«Криза адаптації» — період апатії, сумнівів, спаду. Виникають думки: «Навіщо я це все почав/ла?» і бажання все кинути. Можуть починатись перші «негативні» наслідки змін на краще: конфлікти, неспівпадіння. Словом, щоб підтримувати обрану зміну, потрібно докладати зусиль. На жаль, не всі зміни переживають цей етап, та якщо ми впорались, то переходимо до наступного.
«Сталий розвиток» — період, коли зміни вже не здаються чимось дуже бажаним і приємним, та ми маємо достатньо сил, досвіду і бажання, щоб підтримувати їх реалізацію на достатньо доброму рівні із меншою ніж на попередньому етапі кількістю необхідних зусиль. Нарешті на цьому етапі у нас з’являється можливість пожинати довготривалі позитивні наслідки своїх дій. Це додає нам певності, мотивації і бажання продовжувати.
Задача — пройти кризу і відкати та досягти етапу сталого розвитку у тій зміні, яка вам важлива.
Деякі люди кидають терапію на етапі кризи адаптації, а тому навіть не встигають відчути, наскільки помічною вона може для них бути. А шкода.
Чи можливі зовнішні зміни без внутрішніх?
Основною складністю у процесі змін є зовсім не необхідність внесення цих змін до свого життя, а необхідність змінювати самих себе. Та зовнішні зміни точно можливі без внутрішніх. Приклад цьому війна: життя мільйонів людей змінилось. Хтось втратив близьких, хтось переїхав, хтось захищає нашу землю у лавах ЗСУ — і таких прикладів безліч.
З нами будуть траплятись життєві зміни, які від нас не залежать, яких ми не хотіли. Але наша відповідальність у тому, як ми справимось.
Щоб змінити щось зовні, нам потрібно змінити щось і зсередини. Ми можемо змінити свою мотивацію, свій погляд на щось (те, як ми бачимо світ, ситуацію). Іноді зовнішні зміни стаються без нашої прямої участі, але для того, щоб їх прийняти, щоб адаптуватись, внутрішньо нам теж потрібно змінитись.
Та більше уваги хотілось би присвятити таким собі «лінійним» змінам. Коли бажане життя напряму залежить від нашого внутрішнього рівня розвитку:
— ми вчимось будувати здорові стосунки і захищати себе — у зрештою маємо стосунки, яких би хотіли
— ми вчимось здоровому способу взаємодіяти із грошима і починаємо більше заробляти
— ми вчимось справлятись із тривогою і сором’язливістю — і відкриваємо бізнес, отримуємо роботу мрії чи починаємо вести свій блог.
Коли ми пробуємо зміни, приймаємо рішення, ми маємо взяти і відповідальність за це. Але часто ми не вміємо, не можемо, боїмося брати на себе цю відповідальність. Легше перекласти її і навіть рішення про зміни на когось іншого.
Наприклад, багато хто чекає, доки їх звільнять, доки один з пари сам вирішить завершити стосунки замість того, щоб прийняти рішення першим. Тобто зміна сама станеться, а вибору вже не залишиться, доведеться до неї адаптуватись.
Прийняти на себе відповідальність — завжди складно. Але варто усвідомити, що самостійність та відповідальність за свої рішення, перш за все, є свободою і незалежністю. Розвиток та підвищення рівня особистості, свого життя неможливий без того, щоб брати на себе відповідальність.
Не бійтесь впроваджувати зміни так, як ви цього потребуєте, і ось 2 важливі нагадування:
1
Дуже велике значення має усвідомлення своїх переживань і страхів, робота над ними та (само)підтримка. Стільки підтримки, скільки вам необхідно відчувати від близьких, від друзів, від психолога та навіть від самого себе.
2
Коли ви відчуваєте потребу у змінах, впроваджуйте їх у тому темпі, який для вас комфортний. Не варто змінювати все раптово і кардинально, якщо ви надаєте перевагу поступовості і плавності.
Більше інсайтів та цікавих думок — у розмові психологинь. Приємного перегляду!
Кваліфікованих спеціалістів із досвідом, відповідною вищою освітою та відгуками знайдете на платформі «Твій психолог».
