5 питань про асертивність
У медіапросторі часто звучить слово «асертивність» та словосполучення «асертивна поведінка». Що це та чому зараз всі про це говорять?
1
Що таке асертивність?
Асертивність — це комплексна характеристика людини, яка передбачає баланс між правами та відповідальністю; між повагою до себе, своїх бажань та особистих меж, а також аналогічною повагою до інших. Простими словами, асертивність — це така собі «здорова» впевненість у собі, позбавлена агресії у бік інших людей.
Уяви ситуацію: твій друг, який вже 100500 разів просив тебе позичити гроші (і повернув їх від сили 2-3 рази) вкотре просить у тебе «пару тисяч до зарплати». Як відреагуєш?
а) нехотя погодишся допомогти, паралельно проклинаючи друга і цей світ
б) агресивно «наїдеш» на друга, бо мовляв «ти мене вже задовбав! От як повернеш попередні 5 тисяч, тоді і поговоримо про наступний борг»
в) спокійно відмовиш: «Ні, я не можу позичити тобі грошей цього разу». А, можливо, і нагадаєш про попередні рази: «До слова, ми домовлялись, що попередні 5 тисяч, які я тобі позичив/ла, ти віддаси до 30 вересня. Сьогодні вже 1 листопада. Коли можу очікувати повернення боргу?»
Давай по-чесному: будь-кого розізлить ситуація, коли людина неодноразово порушує слово. Проте це невдоволення можна виражати по-різному.
Як ти можеш здогадатись, асертивний варіант у тесті вгорі — В. Асертивність не передбачає замовчування своїх емоцій та думок, проте вона передбачає неагресивну форму їх вираження.
2
Бути асертивним означає:
— виражати свої думки, бажання, потреби та емоції екологічним шляхом без страху осуду / нерозуміння
— поважати думки, бажання, потреби та емоції інших людей
— бути відкритим/ою до інших людей
— усвідомлювати, що ти несеш відповідальність за свої дії та слова, проте не несеш відповідальність за дії, слова та емоції інших людей
— використовувати активне слухання
— вміти толерувати свої помилки, а також помилки інших людей
— усвідомлювати свої особисті межі та право на «ні»
— усвідомлювати чужі особисті межі та право інших людей на «ні»
3
«Білль асертивних прав» Мануеля Сміта
У 1975 році американський клінічний психолог Мануель Сміт видав книгу «Коли я кажу ні, я відчуваю провину: як з цим впоратись, використовуючи навички систематичної асертивної терапії» (англ. When I Say No, I Feel Guilty: How to Cope, Using the Skills of Systematic Assertive Therapy). У цій книзі автор запропонував такий собі «білль» асертивних прав із 10 пунктів:
Ти маєш право оцінювати власну поведінку, думки та емоції, а також брати відповідальність за їхнє вираження та наслідки цього.
Ти маєш право не пояснювати причини своєї поведінки або виправдовуватись.
Ти маєш право обдумати, чи ти взагалі відповідальний/а за пошук рішень до проблем інших людей.
Ти маєш право змінити свою думку.
Ти маєш право робити помилки — і нести відповідальність за них.
Ти маєш право сказати: «Я не знаю»
Ти маєш право не залежати від ставлення до тебе інших людей
Ти маєш право робити рішення, які здається нелогічними
Ти маєш право сказати: «Я не розумію»
Ти маєш право сказати: «Мене це не турбує»
Ти маєш право сказати «ні» без почуття провини.
4
Як розвивати асертивність?
Думаю, що характеристики у попередньому пункті і і так наштовхнули тебе на думки про те, який пункт із списку наразі «провисає». Тож очевидна відповідь — приділити більше уваги тому, що зараз відділяє тебе від асертивності. Наприклад, якщо ти можеш відмовити, але відчуваєш провину за своє «ні», то є сенс попрацювати із цим.
Пропонуємо тобі такий простий метод. Ти можеш накреслити таку табличку у будь-якому блокноті (або у нотатках на телефоні) та почати з аналізу якоїсь недавньої ситуації.
У чому полягала ситуація?
Друг попросив позичити кошти
Як би виглядала пасивна відповідь?
«Так, окей, скільки?»
Як би виглядала агресивна відповідь?
«Ти мене вже задовбав! От як повернеш попередні 5 тисяч, тоді і поговоримо про наступний борг»
Як би виглядала асертивна відповідь?
«Ні, я не хочу позичати тобі грошей цього разу».
Як я реально відповів/ла?
«Ой та у мене у самого/ої зараз нема, так що ні, сорі»
Чому я відповів/ла саме так?
Бо мені складно йому відмовити.
Яке право я даю собі, щоб наступного разу моя відповідь була асертивною?
Я даю собі право відмовляти без почуття провини.
5
Складно впоратись самостійно?
Розуміємо. Тож якщо ти:
— відчуваєш провину, коли відмовляєш,
— маєш складнощі з розумінням і відстоюванням своїх особистих меж,
— не терпиш своїх / чужих помилок,
— відчуваєш, що ти винен/винна у тому, що «друг тепер розізлився / образився»,
— відчуваєш залежність від думки оточення,
то запрошуємо на
платформу «Твій психолог». Ми зібрали етичних, кваліфікованих психологів, які працюють із таким спектром запитів.